Волонтер року партії «ВОЛЯ» Оксана Герасименко: Люди ВОЛІ – це люди слова і діла

Оксана Герасименко – активна учасниця Революції Гідності і  відомий волонтер Макарівського району Київської області, яка постійно  допомагає бійцям  у зоні АТО. А ще вона чарівна жінка з сяючими очима. Однак за тендітною зовнішністю Оксани ховається по справжньому чоловіча мужність і сила духу. Недарма під час Форму людей ВОЛІ Оксану Герасименко нагородили почесною нагородою  «Волонтер року». Про те, що привело її до людей ВОЛІ вона розповіла сама просто зі сцени столичного Українського дому.

Я з людьми ВОЛІ, тому що сама є такою

«Люди ВОЛІ завжди повинні проявляти волю до хороших справ. Мене запрошувало дуже багато партій. Але в мене є своє ім’я і воно дуже цінне для мене. Тому чиню тільки так, аби не зганьбити своє ім’я і прізвище свого роду. За покликом душі я є волонтером, тому що в мою країну прийшла війна. І я переконана, що всі ми маємо зробити спільний внесок в нашу перемогу. І коли я зверталася до людини ВОЛІ  Вадима Токаря, то завжди отримувала підтримку. Моментально. Це продовжується і зараз. Я побачила, що люди ВОЛІ – це люди слова і діла. Я завжди з такими людьми, тому що сама є такою», - сказала  Оксана Герасименко.

На місцевих виборах 2015 року Оксана Герасименко стала кандидатом від «ВОЛІ» до Макарівської райради. Щоб пройти до  райради  людям ВОЛІ не вистачило лише пів відсотка голосів. Однак, це  не позбавило Оксану Герасименко бажання працювати заради змін. Адже людина ВОЛІ точно знає, в якій країні вона хоче жити.

«Якою я бачу свою країну? Колись я прочитала про це один вірш і я бачу свою країну так само. В моїй країні ніхто не стріляє, в моїй крайні ніхто не вбиває. В моїй країні кожен цінує своє і чуже життя. В моїй країні хороші сусіди. Вони приїжджають до нас, ми їдемо до них. В моїй країні прекрасна влада, люди про неї народ складає балади.  З ранку до ночі ця влада працює, щоб людям вільно дивитись в очі.  В моїй країні прекрасна молодь: ні курить, ні п’є, займається спортом.  В моїй країні немає кордонів – від Карпат і до Сходу, до териконів. В моїй країні надають допомогу і отримують допомогу. Таку країну я прийшла будувати щодня. Я знаю, що крім нас самих її ніхто не побудує», - наголосила  Оксана Герасименко.  

Під час своєї волонтерської діяльності Оксані довелося пережити чимало і світлих і трагічних моментів. Ії історія – це приклад справжньої відваги і незламності. Приклад того, як можна залишатися людиною і не зраджувати своїм переконанням попри будь що. Але про все по порядку.

Людина народжується двічі  

За фахом Оксана агроном по захисту рослин, але більшу частину свого життя вона присвятила підприємницькій діяльності. Втім,  це був тільки початок. Через двадцять років успішної роботи Оксана зрозуміла – прийшов час знайти себе.  Почалися ці пошуки з допомоги іншим.

«Я почала допомагати дітям, яким доводиться святкувати день Святого Миколая у лікарні, у Бородянці. Для того, щоб допомагати людям не обов’язково реєструвати якусь організацію чи обіймати якісь посади. Це можна робити в статусі людини», - переконана Оксана. 

Тепер Оксана Герасименко очолює Центр допомоги воїнам АТО Макарівського району. Тут збирають вантажі для захисників України, а також надають допомогу тим, хто повернувся на ротацію. Допомогу надають виключно «з рук в руки». Волонтери  везуть вантажі для бійців  у зону АТО або відправляють адресні посилки. 

Друге народження Оксани Герасименко відбулося  під час трагічних подій Революції Гідності. Там, вона зрозуміла: треба жити заради інших навіть, коли маже не можеш перебороти страх. Навіть, коли кожної хвилини с тобою може статися що завгодно.

«Я завжди повторюю ці слова: людина народжується двічі -  один раз фізично, а другий раз, коли вона зрозуміла для чого вона народилася. Зі мною друге народження сталося під час Майдану. Я приїздила туди щонайменше  три рази на тиждень, ночувала там. Тоді було дуже страшно, особливо, коли хотіли розігнати Майдан. В мене в житті ніколи не було такого страху, як тоді. Вони (силовики – ред.) просто йшли з усіх сторін. Цей страх я ніколи в житті не забуду.  Так страшно не було навіть в полоні», - згадує Оксана. 

Вони такі самі українці як і я 

В полон Оксана Герасименко потрапила в жовтні  2014 року, коли разом з іншими волонтерами везла у Волноваху допомогу українським бійцям. Тоді   вони збилися з дороги і натрапили на блокпост неприятелів. Втім про своїх поневолювачів Оксана розповідає цілком доброзичливо. Ба більше – з розумінням. Адже на власному досвіді переконалася - на іншому боці теж є українці, які жили і хочуть далі жити в Україні.  І  рано  чи пізно,  нам всім доведеться простягнути один одному руку без зброї. 

«Вони такі самі українці як і я. З Донецьку, з Маріуполя і навколишніх сіл. Я пояснювала їм, шо на Майдані були звичайні люди і вони стояли не за тих, хто прийшов до влади, а для того, щоб жити у   правовій державі, щоб права всіх людей були захищені. Вони питали мене у чому тоді різниця. Чому на Майдані в Києві можна було протестувати і захоплювати приміщення, а на Сході України – ні. Я казала їм, що різниця зовсім проста: ми виходили з українськими прапорами, а ви вийшли з прапорами іншої держави. Ви зрадили свою країну – Україну. Ви пили воду з цієї землі, їли плоди, які тут виросли. Вони слухали мене. Це були українці», - наголошує Оксана.

Всі два місяці, які Оксана провела у неволі, вона намагалася спілкуватися з оточуючими. Переконувала їх, розповідала про своє життя, примушувала замислюватись над своїм вибором і не довіряти російській пропаганді, яка лунає з телеекранів. Зрештою, її охоронці стали збиратися купками і приходити на розмову. Говорила Оксана з усіма тільки українською мовою, раз у раз переконуючись – її розуміють.

Половину часу Оксану тримали у колишньому дитячому таборі, в Маріуполі, і навіть дозволяли  пересуватись. Однак деякий час Оксана провела у будівлі Донецького СБУ. Там жінці довелося відчути на собі всю гіркоту полону: залякування, погане харчування, утримання в жахливих умовах.  Втім, вона й досі переконана, що цей період  її життя не минув марно. 

Подарунок від Святого Миколая 

Весь цей час велася активна робота по звільненню українських волонтерів. Одному з них вдалося втекти та повернутися на територію, підконтрольну ЗСУ. Інших -  відпустили  за різними домовленостями.  Оксану один з ватажків хотів обміняти на свого брата, що був в українській  тюрмі. Так наступив грудень, а з ним наближався день Святого Миколая. 

«Я знала, що діти у лікарні чекатимуть на подарунки. Мені дозволили зателефонувати   чоловіку і сказати, щоб він завіз гроші на купівлю гостинців.  Потім мені розповіли, що якась маленька дівчинка написала у листі до Святого Миколая своє побажання: щоб мене випустили з полону. 19 грудня 2014 року мене звільнили. Коли я їхала, я навіть подумала, що я не всіх ще переконала, що Україна наша спільна Батьківщина», - підсумувала  свою по справжньому захоплюючу історію Оксана.

Прес-служба партії «ВОЛЯ»