«ВОЛЯ» Львівщини протистоїть ділкам, які вирубують Карпати

«ВОЛЯ» Львівщини продовжує активне протистояння з «ділками», які сподіваються як і раніше по-тихому красти деревину та отримувати надприбутки від вирубки Карпат.

227 кримінальних проваджень за крадіжку лісу порушили в 2014-2015 р.р. на Львівщині. За такий злочин дають від 5 до 12 років в’язниці, однак суд досі нікого не покарав.

Активіст «ВОЛІ», керівник фракції в Старосамбірській райраді Василь Курій залучає громадськість та ЗМІ для того, аби постійно тримати в напрузі владу та правоохоронні органи для контролю за цим питанням.

Більш детально – в репортажі видання «Gazeta.UA» з місця подій:

У КАРПАТАХ ПРОДОВЖУЮТЬ МАСОВО ВИРУБУВАТИ ЛІС

ВИВОЗИТИ ЗА КОРДОН ЛІС, КРІМ ­СОСНИ, ВЕРХОВНА РАДА ЗАБОРОНИЛА З ЛИСТОПАДА ТОРІК. МОЖНА ЕКСПОРТУВАТИ НАПІВГОТОВИЙ ПРОДУКТ.

– Та лісу менше рубати не стали, – розповідає чоловік на вокзалі у Старому Самборі на Львівщині. – Куди вам їхати дивитися на незаконні рубки? Та куди хочете, – обводить рукою горизонт. – За містом на пагорбах Карпат чорніє ліс.

У районі найбільше нелегальних вирубок на Львівщині. У січні 2015-го в селі Дністрик активісти виявили 1300 "кубів" вирізаного упродовж тижня лісу. Він був без клейма – тобто не на обліку. Доки тривало слідство, деревина лежала на місці. Частина розмокла, решту розтягли місцеві жителі. Належала комунальному підприємству "Галсільліс". 2000-го йому відійшли угіддя колишніх колгоспів. Решта належать Державному лісовому господарству. Трохи – військовим частинам.

ТЕМНІЄ. ДО КЛУБУ СЕЛА ­ЛОПУШАНКА-ХОМИНА СТАРОСАМБІРСЬКОГО РАЙОНУ СХОДЯТЬСЯ ЛЮДИ. Вони покликали лісівників для з'ясування стосунків. Селяни протестують, що в дощову погоду ліс возять місцевою дорогою – розбивають її. Тому перекривають шлях, зупиняють машини.

Клуб – низька хата, оббита пофарбованими в червоний колір дошками. Над входом – синя табличка "Будинок культури". Здіймається сильний вітер із дощем. Кілька жінок на підході до клубу кутаються в хустки.

– Не пам'ятаю, щоб у дитинстві води бракувало, – курить чоловік біля входу. У темряві світиться його ­сивий чуб. – А тепер? Буває, літом у криниці одне болото. І що, до сусіда підеш зичити? Хто тобі позичить, як у кожного таке саме?

– Хто пережив 2008 рік, коли нас усіх затопило, хто знає, що таке втікати з хати і не знати, чи її ще застанеш, той на дерево молиться, – каже інший чоловік. – Той си не позволит просто так лісом торгувати. Ясно, що в нашому селі єдиний спосіб заробітку – вкрасти лісу, найнятися на рубку, працювати на незаконній пилорамі, мати пилораму. Але чого мій син того не робит? Бо він си їздит на заробітки. То не робота – винищити всьо і ніц за собою не посадити.

Під'їжджає автобус. Із нього виходять голова Стрілківської сільради, куди належить Лопушанка-Хомина, і кілька місцевих активістів. Двома старими автівками прибувають люди від лісового господарства.

35 ЖИТЕЛІВ ЛОПУШАНКИ-ХОМИНОЇ РОЗСІДАЮТЬСЯ НА ДЕРЕВ'ЯНИХ ЛАВАХ КЛУБУ. На вікнах – попрасовані світлі штори. Гості стають біля сцени.

– То є рубка ще минулорічна, – каже лісівник 58-річний Михайло Курій. – Мали завершити восени. Але оскільки ви, дорогі селяни, не дали нам возити, перекривали дорогу, то ми чекали морозу. Та зима видите яка – тепла, мусимо прибрати за собою і вивезти всьо.

– А ви нам дорогу обіцяли зробити й не зробили, – вигукує 38-річна Леся Лопушанська. Вона в червоній шапці. – Хто нас схоче з лисими горами, як буде адміністративна реформа? Хто наповнить нам криниці? Нам держава в паводок дала 100 тисяч на дорогу. Коли дасть наступного разу? А ви що з дорогою зробили, га?

– А ми що, не держава? Ми за минулий рік 7 мільйонів податків сплатили! – відповідає лісник.

– Нє-нє. То так не буде, не пускаємо їх і далі, – чоловік на лавці спирається руками на коліна.

– Не пускаємо! – підтримують решта.

– В інших селах лісгоспи дають на церкву, на дорогу. А ви?

– А що я вам дам? У наших хлопців зарплата по 2 тисячі! – кричить Михайло Курій.

– Доки дорога не буде така, щоб по ній ся яйце котило, лісу вивезти не дам! Бо наш ліс – золотий! – ще голосніше відповідає Леся Лопушанська.

За годину вирішують, що наступного дня лісники з сільським головою пройдуть центральною вулицею. Поміряють, скільки рову треба викопати, щоб вода з дороги стікала. І скільки щебеню завезти – аби підсипати. Після ремонту дороги селяни дозволять вивезти решту лісу.

– І щоб щебінь був із кар'єру, а не з нашої річки! – каже наостанок неголений чоловік у шапці. Виходить на вулицю.

– Скільки ми в Лопушанці вирубали? Не пам'ятаю, – говорить Михайло Курій під клубом. – Але лишилося вивезти дерева з 2 гектарів. Наш ­Старосамбірський лісгосп скільки рубає, стільки й садить – по 160–170 гектарів на рік. Ялиця і бук відновлюються природно. Минулий рік був дуже урожайний для ялиці. А вирубка йде через торги на львівській біржі. Кожне підприємство може взяти участь в аукціоні й отримати ліс. А на лісові дороги держава давала гроші ще 2008-го. Тоді ми побудували п'ять. Даємо ліс на будівництво в АТО.

Сільський голова 30-річний Василь Чегес каже про 10 незаконних пилорам у селі. Після повернення із зони АТО виграв на місцевих виборах торік у жовтні в єдиного конкурента – попереднього голови.

– Мілкі криниці, паводки, знищені водою мости, лісовозами дороги – то є наші проблеми, – розповідає. – Планують вирубати 0,7 гектара – вирубують 1,7. Хто проконтролює їх? Селяни бачать, що возять та й возять ліс. Їхні серця болять. Кажуть: рубки санітарні. А хто їх перевірить, як вони там рубають? Державний лісгосп мені хоч подає, скільки рубати мають. А "Галсільліс" навіть не попереджає. За кажду ­лісосіку надходять якісь мізерні гроші в сільраду. А нелегальні пилорами є в кожному селі. Багато голів просто закривають очі на них, бо це – єдиний заробіток для людей.

ДО СТАРОГО САМБОРА ВЕРТАЄМОСЯ БЛИЗЬКО 21:00. Підсідаємо в бус до активіста громадської організації "Майдан Старосамбірщини" 41-річного Василя Курія. Їдемо ночувати в готель.

– Питання: нащо в горах трактор? Ним тягають ліс, – показує водій обійстя дорогою. – А лісники й не дуже гонять злодіїв – щоб тихо сиділи й не звертали увагу на їхні діяння. До революції з незаконних пилорам міліції платили по сто доларів на місяць. Зараз скільки – не знаю. Пилорамники не мають можливості працювати легально. Бо їм не дають рубок. Усі аукціони виграють одні й ті ж люди.

Місцева влада – це мали би бути господарники. А всі займаються політикою. Живуть від виборів до виборів. Директорів шкіл, лісгоспів призначають через політику. Далі роботу в лісі диктує як не облрада, якщо це угіддя "Галсільлісу", то якийсь народний депутат. Дерево лісники продають за зниженою вартістю – 15-річне збувають як хворий ліс.

Доганяємо лісовоз із кругляком.

– Бачите, – під'їжджаємо. – На зрізі є штами. Значить, документи на то всьо є, – каже Василь Курій.

НАСТУПНОГО ДНЯ ПРИЇЖДЖАЄМО ДО СЕЛА СТРІЛКИ. Кажуть, між ним і хутором Гвоздець рубають ліс. ­Дорогою, у хуторі Млини, потрапляємо на аварійний міст – посередині він прогнувся. Збоку ліворуч – тимчасовий, весь у вибоїнах, але надійніший. Старий міст зруйнували паводки 2002-го і 2008-го. Ним досі їздять "Школярики", вози, лісовози. Якщо впаде, кажуть люди, шість сіл стануть відрізаними від світу.

Із дороги видно сміттєзвалище – переважно памперси і пляшки з-під пива. Тягнеться метрів на 500. За ним, у підніжжі гір, ліс починається – з вирубки. Навколо – ні душі. Свіже зелене гілля ялиць та смерек втоптане технікою в болото. Від тракторів – широкі рови в ґрунті. Йдемо до лісу.

Площа зрубаного – близько гектара. Посеред галявини не зрізали два сухих дерева і кілька кривих. Товарний кругляк вивезли на поле, але ще не забрали.

Дорогою зупиняємо жовтогарячий бус. Водій – 32-річний Володимир Мазур, активіст місцевої самооборони. Їдемо селами. З дороги видно багато пилорам – нагадують невеликі халупи.

Зупиняємося біля однієї з них. На території лежать три купи з людський зріст рівної свіжої деревини. Поряд стоїть кінь. Двері майстерні відчинені. Збоку – мурована хатина. За столом обідають двоє чоловіків. Один бере 250-грамову пляшку горілки й ховає під стіл. Запитуємо, кому належить пилорама й чи мають дозволи на цю деревину.

Чоловік у кашкеті й кількох куртках повільно підводиться, підходить до дверей.

– Ми нічого не знаємо, звертайтеся до власника. Де він? У Старому Самборі, – регоче й закриває вхід рукою об одвірок. Перед носом зачиняє двері.

– Я не раз ловив на дорогах машини з деревом, вимагав документи. Викликав міліцію. Вона складала протоколи, і що? Куб дерева, а це добра велика рівна колода, коштує 500 гривень. Селянин одну ходку фірою, більше як куб на неї не візьме, везе собі. Іншу – ліснику. Отак і діляться, – каже Володимир Мазур.

ВУЛИЦІ СЕЛА СПАС – БЕЗЛЮДНІ. КРАЙ ДОРОГИ ЧОЛОВІК ПАЛИТЬ СМІТТЯ. Опирається на вила. Кілька хвилин не хоче відповідати на запитання. Нарешті каже:

– Є такий Тарас Войт – колишній депутат і начальник районної статистики. Він має найбільшу пилораму в околиці. Легальну. Кажуть, то всьо він кришує. Всі тендери на деревину виграє. Він же й ділиться з тими, хто вище. Та й що ви перевірите? Має хлоп папір на 50 кубів. І під той папір возить та й возить.

А йдіть-но на дорогу зловіть машину, щоби перевірити документа. Два дні будете чекати його. А за цей час вони заднім числом напечатают усі накладні й дозволи на ту машину лісу. З Лаврова вже два місяці деревину возять.

НА САЙТІ ЛЬВІВСЬКОГО ОБЛАСНОГО УПРАВЛІННЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА Є КАРТА З ПЛАНОВИМИ РУБКАМИ НА 2016 РІК. На території Великолінинської сільради, куди належить Лаврів, рубка запланована.

Ідемо зораним полем, далі – лісовою розбитою дорогою. Чути трактор. На дереві – табличка, що стороннім вхід заборонено. З лісу тягач волочить чотири кругляки. З гущавини виходить неголений чоловік у гумовиках.

– Цибуняк Ігор Григорович, майстер лісу Спаського лісництва. І дальше шо? Документи на рубку? Ідіть до лісничого.

– Роботи тут, документи – там? – запитую.

Цибуняк телефонує до начальства.

– Каже, що завтра зранку можете приїхати в лісництво – він усі папери покаже.

Техніку заглушують. Робітник відкриває двері трактора, виставляє ноги, закурює. До нього підходять двоє із цигарками.

– Чого ви не йдете до тих, що реально крадут? – каже високий худий вусань. – Ви боріться за припинення рубок у Карпатах. То на державу не йде, а на одного чи двох олігархів. А той чоловік, – киває на Цибуняка, – сам си раду дає, як може. Лісгоспи бригад не мают. Ходит по селі просит, щоб хтось поміг на державу дерева нарізати.

Чоловіки повертаються до роботи.

"Фурдичити" – означає красти, займатися шахрайством. Слово з'явилося у 1990-х. Тоді "Львівліс" (тепер – обласне управління лісового господарства. – Країна) очолював Орест Фурдичко. Його звинувачували в масовому розкраданні лісів. Кажуть, вислів "Я сильніший від природи. Їй, щоб спустошити землю, треба століття. Я можу – за тиждень" належить Фурдичку.

227 КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ ЗА КРАДІЖКИ ЛІСУ ПОРУШИЛИ В 2014–2015 РОКАХ НА ЛЬВІВЩИНІ. ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ СУД НІКОГО НЕ ПОКАРАВ. ЗА ТАКИЙ ЗЛОЧИН ДАЮТЬ ВІД 5 ДО 12 РОКІВ В'ЯЗНИЦІ