Або не тільки НАТО. Де Україні шукати союзників. І хто може допомогти нам зупинити Росію
За один місяць Європа пережила дві важливі політичні події – Brexit (голосування на референдумі за вихід Великої Британії з Європейського Союзу) та Варшавський саміт НАТО. Ніби окремі і водночас пов’язані між собою ознаки зміни усталеного світу та зміни геополітичного фокусу.
Референдум у Великій Британії показав змістовну, ідеологічну кризу ЄС. Європа проходитиме зараз свою “зону турбулентності” і докладатиме зусиль для зміцнення союзу та зменшення євроскептичних натроїв. Тому, безумовно, Україна має продовжувати передусім економічну та торговельну інтеграцію з сім’єю європейських народів, впровадження безвізового режиму та відкритого авіаційного простіру, проте в питанні захисту інтересів нашої держави, розраховувати на власні сили.
Саміт НАТО теж залишив подвійні відчуття. З одного боку – всіляка підтримка і особливі умови партнерства для України. З іншого – ані слова про членство. Допоки Україна знаходиться в стані війни, від альянсу НАТО ми отримаємо допомогу, але членство на цей період є неможливим. Тому, приводячи стандарти своєї армії до стандартів НАТО, ведучи політику співпраці та інтеграції та прагнучи членства в НАТО, Україна має залишатися прагматиком, не романтиком.
Ми маємо непевність на Заході, безумовну загрозу на Сході, і, як виявилося, після спроби військового перевороту в Туреччині, непередбачуваність на Півдні. Власне тому, для України настав час вибудовувати свою власну геополітичну вісь, ставати геополітичиним гравцем, а не тільки ходити в світ за допомогою.
Україна має ініціювати створення Балто-Чорноморського союзу - це геополітична вісь, яка по-перше створить потужний безпековий пояс між Європою та Росією і захистить країни, які мають спільні з агресором кордони, по-друге, сформує потужний економічний блок.
Цей проект не заперечує ні ЄС, ні НАТО. Радше, доповнює їх. Адже передбачає лише координацію оборонної стратегії та військову співпрацю, а також поглиблену економічну співпрацю, яка усуватиме непотрібні бюрократичні бар’єри між державами-учасницями. За ступенем інтеграції такий союз не можна порівнювати з Європейським, адже він не передбачає спільної монетарної політики та ніяким чином не впливає на суверенітети країн-учасниць.
Ідея такого союзу не нова та вже обговорюється понад сотню років. Українські політичні та громадські діячі ХХ століття - Юліан Бачинський, Микола Міхновський, Степан Рудницький, голова Центральної ради Михайло Грушевський та ідеолог українського націоналізму Юрій Липа створили свою геополітичну “Чорноморську доктрину”, де відстоювали необхідність творення такого геополітичного союзу.
Протягом останніх років десяти питання Балто-Чорноморського союзу знову активно дискутується експертними колами країн-потенційних учасників. А це Вишеградська четвірка, плюс Балтика, плюс Україна і Румунія. Нового імпульсу польській дискусії додав чинний президент Польщі Анджей Дуда.
Склад країн-учасниць такого союзу також обговорюється. Очевидно, базовими країнами Балто-Чорноморського союзу є Естонія, Латвія, Литва, Польща, Україна, Молдова та Румунія. Дискутується участь Білорусії, так як зараз питання повної геополітичної незалежності Білорусії від Росії є непевним. Продовжитися Балто-Чорноморський союз може з одного боку включивши Фінляндію, з іншого - Туреччину, Болгарію та Грузію.
Існує й амбітний план, який називають “Міжмор’ям” або Інтермаріум, що з’єднає країни Балтійського, Чорного, Каспійського та Адріатичного морів. До союзу можуть увійти Азербайджан та Словаччина, Угорщина, Чехія, Хорватія, Боснія і Герцоговина, Чорногорія.
Які ж можливості ми отримаємо в оборонному аспекті? Країни, які потенційно можуть увійти до союзу формують 6 135 км спільного кордону з Росією. Спільна обороннна стратегія стримування агресії з боку Росії зможе гарантувати безпеку і кожній країні, і цілій Європі.
Військовий союз передбачатиме спільні військово-тактичні навчання та відпрацювання тактик ведення гібридної війни, організації територіальної оборони, ведення партизанської оборони.
“ВОЛЯ” однозначна в своїх оцінках, що Україна має стати лідером у такому об'єднанні. Зважаючи на те, що ми - єдина країна, яка зараз протистоїть гібридній війні з Московією та веде фактичну війну з окупантом, по-друге, ми маємо найпотужнішній військово-промисловий комплекс на території країн Східної Європи та Балтії, який нарешті почав відновлюватися та модернізовуватися.
Балто-Чорноморський союз створює додаткові економічні можливості.
Це 110 мільйонів осіб та майже мільярд долларів ВВП. А у розширеному форматі сукупна економіка Балто-Чорноморського союзу чисельністю 200 мільйонів осіб з ВВП 2,2 мільярдів долларів стає потужнішою за економіки таких країн як Індія, Росія, Канада, Австралія, Південна Корея та одразу робить його економічним утворенням, що закриває 10-ку найпотужніших економік світу після США, Євросоюзу, Китаю, Японії, Великої Британії та інших.
Створити потужну систему вантажоперевезень від Балтійського до Чорного моря. У 2003 році Литва, Білорусь та Україна вже запустили перспективний транспортний проект «Вікінг» Клайпеда-Іллічівськ, який поки радше жевріє, ніж повноцінно функціонує – надто багато бюрократичних гальм на шляху.
Окрім залізничного, формується і спільний автомобільний коридор, який пролягатиме через Естонію-Латвію-Білорусь-Україну (Чернігів-Київ-Одеса) та інтегрування України в шлях Via Carpathia (Фінляндія-Литва-Польща-Словакія-Угорщина-Румунія-Болгарія).
Разом з Польщею та Білоруссю Україна відновить річкову магістраль Е-40, яка передбачає налагодження транспортного сполучення внутрішніми водними шляхами між Чорним та Балтійським морями та проходить по Віслі, Західному Бугу, Прип’яті та Дніпру.
Ці маршрути можуть бути продовжені на півночі до Скандинавії, а на півдні до Каспію з виходом у Центральну Азію та Китай – тобто, це фактично, відновлення Шовкового шляху в обхід Росії, на якому в цьому-наступному році вже заплановані перші «пілотні» перевезення. Цікавою виглядає і перспектива розвитку транснаціональних енергетичних проектів в регіоні. Наприклад, з доставки каспійської нафти в Центрально-Східну Європу.
Ризик союзу України і Польщі та країн Балтії чудово розуміють в Кремлі. І контроверсійні теми українсько-польської історії недарма отримали в останній час друге дихання. Коли дві країни активно рушили назустріч одна одній не тільки в силу спільності історії (далеко не завжди безхмарної), але і в силу спільності загрози.
Юрій ДЕРЕВ’ЯНКО, Ольга ГАЛАБАЛА, члени Ради партії “ВОЛЯ”
