25 років тому ми здобули незалежність!

Офіційно, задокументовано і… багато в чому формально. Ми тішились незалежністю за принципом «добре, що є», бо не віддали за неї фактично нічого – жертву за незалежну Україну 1991 року принесли не ми, а наші прадіди та діди на фронтах Першої та Другої світових воєн, полях національно-визвольних змагань, в радянських таборах...  

Багато хто думав, що незалежність – непорушний рядок у міжнародних угодах.

Що прапор – просто дві смуги синього та жовтого кольору. Що гімн – така урочиста пісня, в якій ми погоджуємося “положити душу й тіло за свою свободу”. Легко погоджуємося, бо, здавалося, кому вони потрібні, наші душа і тіло?

Аля виявилося, що «наша земля є чимось більшим, аніж сорочка до шкіри». Виявилося, що на нашу душу і тіло чатує одвічний ворог. Що міжнародні угоди – лише клаптики паперу.

Зате прапор – це ознака присутності України, навіть якщо точка, де він встановлений, оточена легіонами «беркуту» чи російських найманців. А гімн – не стільки пісня, скільки обіцянка собі, своїм рідним, своїй землі. 

25 років тому ми здобули незалежність, натомість зараз здобуваємо справжню ВОЛЮ. 

Чверть сторіччя – невеликий термін. Але це найдовший період нашої свободи за останні 300 років. Встигли вирости цілі покоління українців, для яких бути вільним – їхній природній стан. І це додає впевненості, що ми ніколи не повернемося назад. 

Сьогодні ми, продовжуючи справу наших предків, приносимо свою жертву за свободу. Цінність будь-якої речі визначається тим, що люди готові за неї віддати. І воля знаходиться серед найцінніших саме тому, що за неї ми готові віддати свої життя. 

Ми вклоняємося всім Героям Майдану – Небесній Сотні і простим незламним учасникам, які не полишили свої барикади в найскрутніші дні.

Вклоняємося нашій армії і добровольчим батальйонам – на кожній ділянці фронту і кожному блок-пості.

Вклоняємся всім українцям, які своєю щоденною працею наближують нашу перемогу. 

Всім, завдяки кому незалежна Україна є і буде. 

З Днем Народження, країно!

Слава Україні!