Рубрика «Люди ВОЛІ»: Усього кілька годин вашого часу рятує життя людей – волонтер Марія КОЗАК

Про героїню: Марія Козак, 33 роки, народилася у селі П’ятниця Старосамбірського району на Львівщині. За фахом – юрист. Працювала у різних навчальних закладах в організаційних відділах. У 20 років вийшла заміж за ровесника Ігоря.

Виховують двох синів – 13-річного Романа і 9-річного Дмитра. Улюблені моменти в житті – вечеря з чоловіком і дітьми. Найбільша несподіванка в житті – вступила у політичну партію. Разом з людьми «Волі» вчаться робити благочинні акції.

Щоби комусь допомогти – не треба мати купу грошей. У телефонній книзі кожної людини завжди знайдуться люди, яких можна попросити машину, мікрофон, одяг, юридичну консультацію, зіграти на заході, прийняти когось на пару днів, чи просто сто гривень на добру справу. З того і починала – з гортання контактів у телефоні.

Особисту допомогу не вважаю волонтерством. Але хотілося робити щось більше. Коли мені пропонували іти в громадські організації – відмовлялася. Був страх, що не маю досвіду, достатньо грошей, щоб поділитися. Перед Великоднем із людьми «Волі» організовували збір коштів для будинку перестарілих. Сіла до телефону. Хтось напік солодощів. Інший привіз повітряні кульки. Зібрали святкові кошики для 350 людей. Тоді зрозуміла, що я можу робити більше.

Подумала, хто може мати знайомих лікарів в онколікарні. Через фармацевта домовилася на зустріч із завідувачем відділення. Пішла туди і попросила назвати мені будь-яку дитину, якій дуже потрібні гроші на лікування. Лікарка сказала, що буде правильно, якщо назве дуже молоду пару. Жінці – 19, її чоловіку – 26. Їх перша дитина – 8-місячний син проходив хіміотерапію. Сім’я – із провінційного містечка з невеликими заробітками.

Сценарій ярмарку виписала настільки, що навіть не все встигли зробити. Люди привезли стільки смаколиків, що не вистачало столів. Далі – узяли дозвіл у Львівської міської ради і написала про захід в соцмережах. За чотири години зібрали 23 тисячі 720 гривень і 100 євро. Це той випадок, коли людина дає за повітряну кульку 500 гривень без решти. Коли кладе у скриньку тисячу гривень, а бере лише два кекси. Звісно, багато людей не довіряють. І це добре. Даю телефон матері дитини, щоб перевірили інформацію.

І не все так радісно. Буває, люди закидають: як я хворів, мені ніхто не допомагав. Таке треба переступати. Якщо брати один день нашого життя, то в ньому будуть радісна зустріч, добрий дзвінок, смішна історія, вдала покупка і зачіска. А потім у автобусі хтось образить вас, неприємна розмова на роботі. І люди часто кажуть: який жахливий день. Але насправді позитивного завжди більше.

Увечері після ярмарку мама і батько хлопчика приїхали до мене додому забрати гроші. Коли віддавала, усі плакали. Повторний збір ця жінка заборонила робити. Поки не дізнаються, яка сума буде потрібна.

У моєму житті був період, про який я нікому не розповідаю. Чому? Тому що вже не вірю, що це було зі мною. Лікарі поставили вирок близькій людині – лікуванню не підлягає. А я зі своєю вірою у чудо виглядала нерозумною. Чотири роки особистого життя просто не існувало – були молитви у монастирях, поїздки від лікаря до лікаря і тяжка праця, щоб оплатити їх. Потім сталося, як я молилася. На одне життя людини цього випадку було достатньо, щоби стверджувати: не можна опускати руки. Інакше саме на чорній сторінці втратите найбільший шанс свого життя.

Велике щастя, коли діти виростають чуйними людьми. Син нещодавно попросив у чоловіка грошей. Щоби завести на піцу хлопчика, у якого сталася трагедія в сім’ї. Розмальовки і витинанки до благодійних акції роблю з синами.