Сільський голова Скелівки від партії «ВОЛЯ» розповів, як громаді вдалось самостійно заробити гроші

Із 250 до 400 тис. грн. зріс цього року бюджет Скелівки. Село Старосамбірського району із 1300 мешканцями досі було дотаційним. Усі 0,4 млн цього року самостійно заробила громада.

Як можна перетворити сільську раду на прибуткову, розпитуємо сільського голову Скелівки і людину ВОЛІ Богдана Антошка.

- У селі є дві районні лікарні. Потрібні дороги, освітлена зупинка, смітники. Але нема виробництва, - розповідає Богдан Михайлович. - Чотири фермери – основа бізнесу нашого села. Єдиний дохід сільради був від земель, що перебувають в оренді цих господарств. Це десь 12 тисяч. Тут не розженешся. 

Я глянув, що багато земель простоюють. Гектари заросли кущами. Віддав і це в оренду фермерам. Грошей надійшло на десятки тисяч більше. Селяни побачили, що з цього хоч і невеликий, але можна мати дохід, і почади свої паї приватизовувати і віддавати в оренду. Ось прийшов кінець року, і 2500-4000 селянин отримає від орендатора. 

- Розцінки невеликі. 

- Звісно. Але більше орендатор не заплатить, бо влетить у мінус. Тут уже потрібна політика держави – давати їм кредити під малі відсотки, компенсовувати, щоб фермер зміг більше поділитися із селянином. А також збільшити мінімальну плату за оренду землі сільськогосподарського призначення.

Також у селі є залізнична дорога. «Укрзалізниця» за неї не платить. Здається, що там тої колії – пару метрів ширини? А якщо помножити на 30 кілометрів уздовж? Ми написали звернення у різні інстанції переглянути розцінки і платити за оренду. Справді, залізниця платить тепер 10 тисяч. А до того надходила якась сотня у бюджет.

Зраз працюю ще у двох напрямках. Через село іде високовольтна лінія передачі електроенергії. Під нею не можна ні орати, ні будувати. Чому село має втрачати ці землі? Пишемо до депутатів, хай і цей монополіст - Укренерго - платить. Хоча розумію, що з олігархами буде важче, - сміється Антошко. - Така ж сама ситуація із сільськогосподарським підприємством «Сортдільниця». Уже роками мало що сіють, а землі мають 135 гектарів. Із цього 80 - простоюють. Колгоспів нема уже 25 років, ніякого спільного майна. Хай орендують у нас ці землі. Це вже у нас запити до Міністерства АПК.

Давно вже не Радянський Союз. Ви нас, громаду, кидаєте на самоокупність, то платіть за свої приватизовані і прихватизовані підприємства та об’єкти, - пояснює Антошко. - Такою має бути політика держави. Військова частина в час війни у Новому Калинові платить основу бюджету міста. То чому має на платити Мінапк чи Укренерго?

Отож, якби вдалося облікувати усі землі і поставити їх на правильну оплату, кожна сільрада, гадаю, може збільшити свої надходження. А відтак, я собі думаю, коли буде об’єднання територіальних громад, то усяке сусіднє село захоче доєднатися до Скелівки. Бо буде самоокупність.

- Що вдалося зробити за додані кошти?

- Освітлення вулиць, ділянку дороги від села Стара Сіль до Нового Міста, придбали спортивне обладнання до школи. Але більше тішуся, що купили 16 контейнерів для сміття за 40 тисяч. Найняли техніку і закрили три стихійні сміттєзвалища. Тепер самбірська фірма буде вивозити нам сміття. 

- Кажуть, селяни не звикли у селах платити за вивіз. Із цим проблеми, люди опираються.

- Так. Доводиться просто переконувати чоловіка, що коли у нього з-під хвіртки щотижня заберуть пластик, скло, папір, це буде зручніше. Запевняють, що сміття у них нема – ніби спалюють, або самі везуть у Самбір. Чоловіче, я знаю, де в Самборі збирають метал і скло. Та щоб туди доїхати, стратиш на бензин 20 гривень. А заробиш 8. Погоджуються і тоді вже зізнаються, що офіційний вивіз їм просто задорого.

- Яка ціна?

- За одну людину, що проживає в хаті, треба заплатити 7 гривень у місяць. З двох – 14, з трьох – 17, а якщо більше – 22 гривні. Хіба це багато? Та ось сиджу, дивлюся у вікно, - показує Антошко. - Понесла дитина із магазину кока-колу. Це тих самих 22 гривні. І цього батьки не рахують. Прийдуть свята, столи будуть гнутися. А куди подінете баночку з-під кукурудзи, як робитимете салат? 

Ех, якщо що, будемо штрафувати. Є певний прейскурант офіційних штрафів. Вивіз у недозволеному місці тачку сміття – від 380 до 1360 гривень штрафу! – сердиться голова.

- Як бачите розвиток таких сіл як ваше, що за 90 кілометрів від Львова? 

- Все просто. Нині інвестори чомусь зосереджуються у великих містах. Та ще й держава це заохочує. Має давати привілеї тим, які підуть розвивати виробництво у село. У Скелівці в радянський час був завод із виробництва котушок для львівського заводу Електроприлад. Тобто центр виробництва у Львові, а в області роблять комплектуючі. І ось тут люди мали роботу з повним соцпакетом, не виїжджаючи зі села. Такий елементарний спосіб розподілу ресурсів розвантажить і великі міста, і підніме провінцію. 

Тому сьогодні тішуся, що в нас буде нова дорога. Інвестори підуть. Зараз надійшли гроші польського гранду і вже весною будуть робити ділянку дороги Чернівці-Ніженковичі через Скелівку. 

Це, по-перше, приведе до нас туристів. Друге, зможемо відкрити митний перехід напряму до Перемишля у Ніженковичах. Зараз наші люди змушені робити круг і їхати до цього міста через перехід у Смільниці. Нова митниця допоможе людям вести бізнес, а сільраді – привести більше партнерів.

- Жартують, що всі дороги ведуть у Фельтштин?

- Так писав Ярослав Гашек. І це не жарт. Фельтштин – давня назва нашого села до 1946 року. Тут географічно так склалося, що куди би ти не їхав по Старосамбірщині, мусиш прокладати шлях через Фельштин. П’ять доріг тут схрещуються.

Про село є згадки із 1526 року. «Пригоди бравого вояка Швейка» за романом Ярослава Гашека проходили саме на наших теренах. Кілька років тому чехи поставили у нас пам’ятник Швейку в самому центрі села. Маємо туристичні маршрути, якими стежками подорожував герой роману. А щоліта у нас є міжнародний Велофестиваль дорогами солдата Швейка. Цього року очікуємо багато гостей. 

- Ви були приватним підприємцем, може тому бачите, де можна взяти гроші. Підприємницька вдача допомагає?

- Молоді роки працював звичайним токарем. Потім зробив у Скелівці власне підприємство із пошиття дитячих візочків. Сюди їздять покупці зі всієї України. Тобто якщо ти зробиш цікаво, якісно – тебе знайдуть партнери навіть у полі. Так і в сільраді. У кожному селі - є родзинка, треба¬_ її лише відшукати і гарно подати, - каже Богдан Антошко.

Прес-служба партії "ВОЛЯ"