Топ-7 різдвяних традицій Старосамбірщини від Наталії Лесик

Про героїню: Наталія ЛЕСИК народилася у селі П’ятниця на Старосамбірщині. Село має назву від того, що тут завжди була церква Святої Параскевії-П’ятниці. Своє перше Різдво Наталя запам’ятала тим, що із батьком за руку носила товкти пшеницю на кутю до сусідів. Бо в них була ступка. 

Коли виросла, стала хореографом з бальних танців. Заміж вийшла за Андрія із сусіднього Хирова. Разом у 90-х вчилися підприємництва, чим займаються досі. Виховують двох синів: Назар – студент, Ростислав – першокласник. Живуть у Хирові.

Про політику ніколи не думала, доки міщани 2015-го року не загітували Наталію балотуватися у Хирівську міську раду. Іти на вибори до місцевої ради можна лише від політичної сили. Лесик вибрала «Волю».
Молодший син Ростислав займається танцями, як і мама. Отримав свою першу медаль на всеукраїнському змаганні з танцювального спорту. Поки батько із братом у дорозі, допомагає мамі готувати святу вечерю. Уміє дегустувати кутю і сервірувати стіл.

****
1. У моєму дитинстві куті не купляли. За кілька днів до вечері батько брав пшеницю, яку сам сіяв і зібрав, розмочував у воді. Коли вона набрякла, її товкли у ступці. Таку мав не кожен, тому сусіди ходили від хати до хати, ділилися нею. Ми теж ішли до когось поближче і там товкли. У коморі чи в хаті. Процедура займала до п’яти години безперервного калатання у ступі. Готова пшениця була тоді, коли її стискаєш долонею у грудку і вона майже не розсипалася. Удома її розстеляли на теплому місці і просушували. Відділяли лушпиння - і пшениця до куті готова. Усе це дійство навіювало дуже таємничі відчуття.
За моїми дитячими спостереженнями і дорослими смаками до основної різдвяної страви краще давати порівну меду і цукру. Тоді вона приємно солодка.

2. Слів «мак» і «пшениця» у Святвечір згадувати не можна було. Викручувалися будь-як, аби не сказати. Бо за повір’ями, якщо їх згадати, то цього року не вродять. А маку колись люди сіяли багато - на кутю, пампухи, калачі. 

3. Урочистим ритуалом був похід батька до тварин перед вечерею. Коли вже на стіл накладено, він брав домашній свіжоспечений буханець та ішов з ним у двір, до стайні. Таким чином господар у першу чергу пригощав своїх годувальників і помічників – корів, коней, собак. Кожному ламав по куску хліба, худобу хрестив. Здається, що від цієї традиції у нас, малих українців, росла доброта, чуйність до живого. Повага до всього, що трудиться. 
Казали старші люди, що в цю ніч худоба говорить людською мовою. І якщо піти підслухати, то можна дізнатися, що вона каже про свого господаря. Це було страшно і ніхто туди не ходив.

4. Вертаючись зі двору, батько урочисто вносив у хату сіно і дідуха. Сіно клали під стіл, воно нагадувало, що в ньому народився Ісус Христос. А дідуха готували ще улітку. У жнива, як приступали косити ниву, у першу чергу ішли з серпом і зіжинали кращі колоски. А тоді вже запускали на лан комбайна. Сніп із цих колосків зберігали.

5. Перед вечерею усі молилися. Далі ділили свячену проскурку, яку напередодні брали у церкві. Кожному на тарілку клали зубець часнику. Його треба на початку вечері їли - від усякого зла. 
До столу заздалегідь треба поставити усі страви і нічого не забути. Бо вставати аж до кінця вечері не можна. Інакше хтось відлучиться цього року від родини.
Окремо ставили тарілку і ложку для померлих. Зі столу не прибирали на ніч. Щоб померлі могли прийти поїсти.

6. Страв завжди було 12. А найдивніше, що вони у цей вечір були незвично смачні. Борщ чи горох з капустою у будні дні мали інший смак, ніж у Святвечір. Може тому, що цілий день 6 січня ніхто нічого не їв аж до вечері. Дотримувалися суворого посту.
Основні страви були такі: борщ, вушка до борщу (пельмені із грибами), голубці пісні, вареники з картоплею, вареники з капустою, гречка і грибна підлива до неї, горох з капустою, риба смажена, оселедець, кутя, пампухи, хліб, узвар. У свекрухи замість борщу варять квас.

7. Після вечері знову молилися. Малі діти лізли під стіл і квоктали – щоб велися кури. Господар після вечері зібрав всі ложки зі столу і зв’язував їх ниткою – щоб худоба не губилася. Уже наступного дня розв’язували і мили. Коли ходили у гості, ніхто у хату не заходив перш ніж не заколядував під вікном.
Дух цих традицій уже слабо відчують наші діти. Усе можна купити, колядки – включити. Тому намагаюся максимально передати їм те, що можна відтворити у міському будинку.
РЕЦЕПТ гороху з капустою:

Вимочений колотий горох відварити до крихкого, або аж до розсипання – як кому до вподоби. Квашену капусту сполоскати, залити водою і відварити. Відцідити її і змішати з горохом. Страву заправити смаженою на олії цибулею. 
Тоді готуємо підбивку. 2 ложки борошна смажимо у сковорідці на слабкому вогні, доки не набуде світло-коричневого кольору. Оскільки вечеря пісна, то доливаємо тоненькою цівочкою півгорнятка води і розмішуємо просто на сковорідці, щоб не було грудочок. (Не у піст замість води беруть сметану). Цією підбивкою ще раз заправляємо страву. На мій смак краще, щоби у пропорціях капусти було трохи менше від гороху.
РЕЦЕПТ квасу:

Окремо зварити сушені гриби і гречку у великій кількості води. До неї додати лавровий лист і перець горошком. Гриби відцідити, нарізати великими шматками і додати до гречаної каші. Заправити так само піджаркою і підбивкою. Тоді до смаку доливають у страву сік із квашеної капусти. Приблизно – одне-два горнятка на 3-літрову каструлю каші.

Це – перша страва, тому має бути рідкою. До неї обов’язково печеться прісна паляниця із цибулею. На дріжджове тісто, розкатане тонкою паляницею, нарізали багато цибулі, добре солили і так запікали.

Як видно, святкові страви мали мати яскраво виражений смак – кислі, зі запахом цибулі, грибів. Саме тому навіть нині, коли доступними є різні екзотичні продукти, мої діти дуже люблять саме цю паляницю і бабин квас.

Прес-служба партії "ВОЛЯ"