«Треба далі старатись рятувати нашу Україну» - 96-річна упівка з Верховинщини. ВІДЕО

Вона не тримає ні на кого  зла та щоночі молитися за Україну.  Усе так само, розповідає 96-ти річна Анастасія Чупрінчук, коли у далекому  41-му  до рідного села Верхній Ясенів, що на Верховинщині, прийшли радянські війська. Саме тоді 19-ти річна дівчина зустріла свою першу любов. Каже, то був молодий вчитель  із сусіднього села Красногілля Петро Жикаляк.  Закохані навіть встигли побратися. А далі шість довгих років підпілля та боротьба за незалежність України. Ніколи Настуня, а саме так називав її чоловік, не залишала свого коханого Петра.  Добре пам»ятає  упівка, як у криївку, де вони переховувалися на горі Піп Іван, оточили  нквдисти.  Пораненій їй довелося спостерігати, як катують  найріднішого.

«То повибивали. Одних позабирали, пов’язали. На коня не покладе, бо паде. А вони взяли та й присілили до коней. Двох-чоловіка мого та ще одного. Та й тягли аж до Верховини. А всі обзиралися та й дивилися, як на кумедію» - розповідає упівка.

Від коханого у Настуні  залишились спогади та дві донечки. Втім, коли старшій Олені виповнилося три рочки, а меншій Марії два, матір заслали до Сибіру.  5-ть років ув’язнення «за зраду родінє». Та навіть після повернення жінці було заборонено навідуватись в рідне село 10-ть років. Тож  з дітьми довелося зустрічатися потайки.

«Діти не зазнали ласки маминої. Ми в хованках. А мама старенька. І діти не зазнали нічого доброго. Одній було три рочки, як мене забрали в тюрьму, а другій два. То там я п’ять років відбула. А їм вже сім і вісім. Вони мене не знала, а я їх не впізнала, бо маленькими лишила» - ділиться Анастасія.

«Мамка мене на руках несе в хату, а бабака кричить «Ой , Настунька!»…і впала. То я вже взнала, що то мамка, як сказала Настунька. А так думала, що якась тета нас прийшла відвідати з тюрьми, що мамка попросила», - каже Марія Рибчук, донька Анастасії.

Нині у пані Анастасії понад півсотні онуків та правнуків. Найбільш шановане свято у родині –Покрови, яке щороку збирає чи не усю родину.  Цьогоріч  до ветерана  УПА  навідались ще й волонтери та учасники АТО.

«Наскільки вона пережила тяжке життя і наскільки вона любила Україну . І напевне через її любов це все передалося нам. Бо ми не вміли би її так любити ту свою Батьківщину. А її патріотизм передався нам і для наших дітей ми всі дуже сильно любимо Україну», - розповідає онука Ольга Соломійчук.

Уважно слідкує старенька й за усіма  новинами з АТО: «Хлопці падут. Я кажу, Господи, дай аби то стало. Молоденьке. Жити хоче. Але то всьо москаль робить. Ніхто, як казав чоловік мій покійний, ніхто так на Україну не ліз, як Москва».

Та якби повернути час назад, зізнаться гуцулка, нічого б не змінила. Мовляв, все одно б допомагала хлопцям, які встали на захист своєї країни та була поруч із своїм коханим патріотом.