Непересічні люди ВОЛІ: Юрій Андреєв

Юрій Андреєв три довгих роки присвятив нелегкій боротьбі з режимом та його слугами: поборов одну з корпорацій регіоналів, брав активну участь в Євромайдані та Автомайдані, за що його незаконно позбавили водійських прав, які довелось відстоювати в суді, організував Громадську Варту Деснянського району і брав участь в усіх пікетах та мітингах на підтримку люстраційного закону «Про очищення влади». Ось його історія.

Свою боротьбу з системою я почав задовго до подій Євромайдану - напочатку 2010 року, коли до влади в країні прийшов злочинний режим Януковича. Я активно боровся з корпорацією регіоналів Азарова-Мисика «Кулиничі», які цілоспрямовано доводили до банкрутства ПАТ «Київхліб», незаконно встановлювали в Києві свої фірмові кіоски і таким чином намагалися монополізувати ринок хлібо-булочних виробів у столиці. Наразі бренд «Кулиничі» знищено і корпорація депутатів-регіоналів вимушена була змінити свою назву, познімавши вивіски зі свого хлібокомбінату під Києвом та зі своїх незаконних кіосків, більшість з яких все ще незаконно працюють в столиці. Шкода, що після Майдану мало що змінилося, а депутати-регіонали змогли «домовитися» з новою владою і не залишають надії монополізувати ринок, тільки вже під іншим брендом. Але боротьба триває, і я обов’язково знайду потрібні інструменти для її переможного завершення. Будь-яке зло має бути покаране, бо непокаране зло стає ще сильнішим. Вважаю, що всі стратегічно важливі для міста комунальні підприємства мають бути перевірені на предмет законності їх приватизації та після такої перевірки повернені у власність громади Києва. 

Три довгих роки я присвятив нелегкій боротьбі з режимом та його слугами, організовував безліч акцій на підтримку підприємців, чорнобильців та студентів по всій країні. Але одного разу настав момент, коли здавалося, що режим Януковича міцний, як ніколи; здавалося, що вже немає сенсу боротися далі, а легше просто здатися і виїхати з країни в пошуках політичного притулку. Це був момент, неначе перед світанком, коли темрява навколо тебе здається непереможною. І тоді почався Майдан. Мільйони українці вийшли на центральні площі своїх міст, бо «вже дістало». Мільйони моїх співгромадян прикинулися від сну і зрозуміли, що разом вони сильні змінити світ навколо себе. 
Я активіст Євромайдану та Автомайдану. Був незаконно позбавлений судом водійських прав за поїздки в «Межигір’я». Після втечі Януковича з країни ми подали і виграли апеляцію; наразі керую автомобілем на цілком законних підставах. Сподіваюсь, що прийде час і будуть все ж таки покарані судді, які виносили такі незаконні рішення – кидали до вязниці громадських активістів, позбавляли водійських прав та інше. 

Під час буремних подій організував Громадську Варту Деснянського району. Нашим завданням було контролювати правопорядок в районі на той час, коли правоохоронні органи працювали за злочинним режимом Януковича. Пізніше приєднався до «ВОЛІ», брав участь в усіх мітингах та пікетах, які були направлені на встановлення судової справедливості, був на всіх пікетах під всіма судами. Також брав участь в мітингах та акціях на користь прийняття Закону «Про відновлення довіри до судової системи», Закону «Про очищення влади».

Нещодавно разом з іншими активістами пікетували Вищу кваліфікаційну комісію суддів з метою зняти її Голову, який працював там ще за часів Януковича, і досі залишається на посаді. Усе це я роблю для того, аби змінити систему в Україні, яка давно прогнила, як каналізаційні труби в наших будинках. Українці взагалі не мають можливості розпоряджатися власними грошима, які кожен з нас платить до державного бюджету у вигляді різноманітних податків і зборів. Середній вік чиновника або депутата - 50 років. Молодим дорога у владу взагалі закрита, соціальні ліфти не працюють. Але найголовніше, - у влади немає ніяких причин, щоб все це змінити. 

У кожної людини в жітті є ціль. Принаймні, має бути. У когось це - власне збагаченння, крута тачка зі шкіряним салоном та іменними номерами, семизначний рахунок в швейцарському банку чи триповерховий будиночок на березі моря. Я знаю людей, для яких ціль у житті - значок народного депутата, можливість "сидіти на потоках" або будувати свій бізнес на бюджетних грошах. Вони просто не уявляють своє земне життя без цього… Хтось мріє про владу над усім світом, а для когось найголовніше в житті - бути просто корисним суспільству, робити світ навколо себе кращим, а людей - щасливішими. Люди різні, і цілі у них теж різні. 

 У мене теж є ціль - можливо, трохи по-дитячому наївна, але я дуже хочу, щоб моя рідна Троєщина ніколи не асоціювалася з "гопниками", "семками", спортивними костюмами "adidas", районними бандами, наркотиками, пивом, "розливайками" та іншими стереотипами. Мені було дуже прикро чути, коли мої друзі з іншого міста одного разу сказали таку не дуже приємну для мене фразу: "жизнь дала трещину - я уеду на Троещину". А ще мені боляче слухати веселі анекдоти "про гопників з Троєщини" від моїх друзїв з-за кордону... Чому? Чому таке ставлення до Троєщини та її мешканців? Адже у нас "на районі" живуть працьовиті, освітчені, інтелегентні люди. Такі ж як і в інших районах Києва - на Оболоні, Святошино, Липках... І ходимо ми по одних і тиж же розбитих дорогах. І їздимо одним і тим же не зовсім комфортним громадським транспортом. І нужду справляти в центральній частині міста нам теж немає де. Так чому ж тоді до мешканців Троєщини таке ставлення в інших куточках міста, країни, світу...?

Вацлав Гавел колись сказав: «Кожен, хто говорить, що політика - брудна справа, бреше! Політика - це просто велика робота, якою повинні займатися тільки кристально чесні люди, оскільки тут особливо легко морально забруднитися». Я не працював чиновником, не маю великих грошей і зв’язків, я ніяк не можу потрапити у владу, як тільки через вибори. Але я хочу, щоб вже через 10 років жити та працювати на Троєщині було комфортно, модно і престижно. Я хочу, щоб житло в столиці було однаково доступними і на Троєщині, і на Печерську. Я хочу, щоб Троєщина перетворилася з околиці міста на центр суспільно-політичного життя столиці. Я хочу, щоб рідна Троєщина стала взірцевим районом для інших. Неможливо - скажуть мільйони, можливо - скажуть одиниці і доведять це на ділі, а не на словах. Неможливе можливо - кажу і я сьогодні та не на словах, а на ділі доведу це вже найближчим часом. Це - моя мета і її досягнення абсолютно не залежить від результатів цієї виборчої кампанії. Все можливо, коли маєш волю змінити світ навколо себе.

Юрій Андреєв балотується від партії «ВОЛЯ» по одномандатному мажоритарному округу №213 м. Київ. 

Передвиборча сторінка  Юрія Андреєва, кандидата на позачергових парламентських виборах 2014 року по 213 виборчому округу м.Київ.